Визнати протиправними дії НААУ

- визнати протиправною бездіяльність Національної асоціації адвокатів України, яка полягає у ненаданні набору даних «Єдиний реєстр адвокатів» у формі відкритих даних на запит про доступ до публічної інформації; 

- зобов`язати Національну асоціацію адвокатів України надати набір даних «Єдиний реєстр адвокатів» у формі відкритих даних.

+++ _____________ +++

Категорія справи №  380/24401/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.

Надіслано для оприлюднення: 27.02.2024. Зареєстровано: 01.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2024.

Номер судового провадження: П/380/24598/23

---

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/24401/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2024 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивачка) до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» (надалі також НААУ, відповідач), в якій позивачка просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національної асоціації адвокатів України, яка полягає у ненаданні набору даних «Єдиний реєстр адвокатів» у формі відкритих даних на запит про доступ до публічної інформації; 

- зобов`язати Національну асоціацію адвокатів України надати набір даних «Єдиний реєстр адвокатів» у формі відкритих даних.

Крім того, позивачка просить встановити судовий контроль за виконанням Національною асоціацією адвокатів України судового рішення за результатом розгляду цього позову та стягнути з відповідача судовий збір.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що 11.04.2023 надіслала запит про доступ до публічної інформації до НААУ. У запиті просила надати Єдиний реєстр адвокатів у формі відкритих даних. Також наголосила, що набір даних необхідний у контексті співпраці з ГО «Фундація ДЕЮРЕ» (аналітичний центр прямої дії, створений для сприяння розвитку верховенства права та реформ у сфері правосуддя). 18.04.2023 отримала відповідь від НААУ, у якій було вказано, що з інформацією можна ознайомитися на сайті та не надано набір даних. При цьому, НААУ вказало, що інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою та доступною у режимі перегляду на офіційному вебсайті НААУ. Позивачка вважає, що ненадання набору даних слід вважати протиправною бездіяльністю НААУ у виконанні обов`язку надати його на запит про доступ до публічної інформації. Наголошує, що бездіяльність НААУ порушує її право на доступ до публічної інформації у формі відкритих даних, встановлене ст. 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», і як наслідок право на свободу вираження поглядів, встановлене ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою судді від 23.10.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено справу до розгляду без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить суд в задоволенні позову відмовити повністю з мотивів, наведених у відзиві на адміністративний позов. Аргументи відповідача на обґрунтування заперечень на позов зводяться до аргументів наведених у відповіді від 18.04.2023 на запит позивачки. Наголосив, що при розгляді запиту на доступ до публічної інформації, відповідач прав позивача не порушив, оскільки він просив надати інформацію у форматі, який не передбачено спеціальними нормативними актами. Крім того, відповідач не відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації, а лише вказав, що ЄРАУ доступний користувачам на офіційному вебсайті НААУ, а разі необхідності додаткову інформацію у формі витягу може надати Рада адвокатів України або відповідні ради адвокатів регіонів за зверненням адвоката або іншої особи.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи судом встановлено, що 11.04.2023 ОСОБА_1 надіслала на електронну пошту Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» запит на публічну інформацію наступного змісту:

« 28.04.2021 набрали чинності зміни, прийняті Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2021 №407, до Переліку наборів відкритих даних положення «Про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 835 (Постанова КМУ №835). Зокрема, КМУ зобов`язав НААУ оприлюднити набір даних «Єдиний реєстр адвокатів» у формі відкритих даних.

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація у формі відкритих даних це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит (...) ч. 2 ст. 10-1 ЗУ «Про доступ до публічної інформації». 

З урахуванням вказаних норм, прошу у відповідь на цей запит надати Єдиний реєстр адвокатів у формі відкритих даних. 

Вказаний набір даних необхідний у контексті надання юридичних послуг ГО «Фундація ДЕЮРЕ» (аналітичний центр прямої дії, створений для сприяння розвитку верховенства права та реформ у сфері правосуддя). Інформація, що повинна міститися у вказаному наборі даних, потрібна для використання під час аналізу кандидатів на посади в органи судової влади та в межах кваліфікаційного оцінювання суддів задля повідомлення суспільства про їх професійну діяльність та можливі порушення.»

У відповідь на інформаційний запит ОСОБА_1 від 11.04.2023 Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» листом від 18.04.2023 повідомила наступне:

«Відповідно до ст. 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності.

Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України. 

Інформація, що внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою та доступною у режимі перегляду на офіційному вебсайті Національної асоціації адвокатів України, за винятком випадків, передбачених Порядком ведення Єдиного реєстру адвокатів України та актів Ради адвокатів України. 

ЄРАУ доступний користувачам на офіційному вебсайті НААУ - www.unba.org.ua. 

Додатково інформуємо, що у разі необхідності, у відповідності до частини четвертої ст. 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.»

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивачка не погоджується із бездіяльністю відповідача у виконанні його обов`язку надати набір даних на запит про доступ до публічної інформації та вважає, що бездіяльність відповідача порушує її право на доступ до публічної інформації у формі відкритих даних, встановлене ст. 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», і як наслідок право на свободу вираження поглядів, встановлене ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

У статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

У практиці Європейського суду з прав людини склався уже усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції.

Так у справі «Співдружність Матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія» (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic, заява № 19101/03) ЄСПЛ визнав, що відмова надати на запит інформацію з боку державних органів була формою втручання у право на свободу одержувати інформацію, і тому цей випадок повинен розглядатися на предмет дотримання вимог статті 10 Конвенції.

Підтвердженням включення питань доступу до інформації до обсягу статті 10 є також справа «Угорське об`єднання громадських свобод проти Угорщини» (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява № 37374/05), в якій ЄСПЛ зазначив, що «…Суд нещодавно наблизився до ширшого розуміння поняття «свобода одержувати інформацію»… і відповідно до визнання права на доступ до інформації». ЄСПЛ також підкреслив, що запитана інформація була вже готова і могла бути надана. Водночас на державі лежав обов`язок не перешкоджати суспільному рухові такої інформації. Європейський суд одноголосно прийняв рішення про те, що у цій справі держава Угорщина вчинила порушення статті 10 Конвенції.

У справі «Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії» (Youth Initiative for Human Rights v. Serbia, заява № 48135/06) ЄСПЛ підкреслив, що «концепція «свободи отримувати інформацію» включає право доступу до інформації»; «коли неурядова організація займається справами громадського інтересу, як у випадку цього заявника, вона виконує роль громадського «сторожового пса» і має таку ж важливість, як ЗМІ» - ця теза також є важливою у цьому рішенні. Зауваживши, що відносно заявника «мало місце втручання у його право на свободу вираження» і що таке втручання суперечило національному законодавству Сербії, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.

У рішення в справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) Велика Палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах із доступу до публічної інформації та виокремив такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій діє змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості «сторожового пса» демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).

Так, стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон №2939-VI).

Так, відповідно до ст. 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до ст. 5 Закону № 2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно з ст. 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Положенням п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Вирішуючи питання чи відноситься відповідач до розпорядників публічної інформації, суд зазначає таке.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов`язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

Завдання адвокатського самоврядування визначені ст. 44 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме:

1) забезпечення незалежності адвокатів, захист від втручання у здійснення адвокатської діяльності;

2) підтримання високого професійного рівня адвокатів;

3) утворення та забезпечення діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури;

4) створення сприятливих умов для здійснення адвокатської діяльності;

5) забезпечення відкритості інформації про адвокатуру та адвокатську діяльність;

6) забезпечення ведення Єдиного реєстру адвокатів України;

7) участь у формуванні Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному законом.

Статтею 45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування.

Національна асоціація адвокатів України:

1) представляє адвокатуру України у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадськими об`єднаннями та міжнародними організаціями, делегує представників до органів державної влади;

2) захищає професійні права адвокатів та забезпечує гарантії адвокатської діяльності;

3) забезпечує високий професійний рівень адвокатів України;

4) забезпечує доступ та відкритість інформації стосовно адвокатів України;

5) виконує інші функції відповідно до цього Закону.

Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом.

Національна асоціація адвокатів України утворюється з`їздом адвокатів України та не може бути реорганізована. Ліквідація Національної асоціації адвокатів України може бути здійснена лише на підставі закону.

Статут Національної асоціації адвокатів України затверджується з`їздом адвокатів України та є її установчим документом.

Так, рішенням Звітно-виборного з`їзду адвокатів України 2017 року « 09» червня 2017 року затверджено Статут Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» (надалі - Статут) 

Національна асоціація адвокатів України (далі - НААУ, або Організація) є всеукраїнською недержавною некомерційною неприбутковою професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування, створена на засадах професійної належності для сприяння розвитку та зміцнення інституту адвокатури в Україні, підвищення рівня правової допомоги, що надається адвокатами, ролі та авторитету адвокатури в суспільстві, захисту прав і законних інтересів членів Організації (пункт 1.1 Статуту)

Основними принципами діяльності НААУ є, зокрема:

- верховенство права;

- пріоритет суспільних інтересів;

- прозорість та відкритість;

- рівноправність;

- виборність та підзвітність органів адвокатського самоврядування;

- гласність та публічність (пункт 1.6. Статуту).

Основною метою НААУ є об`єднання українських адвокатів для сприяння розвитку та зміцнення інституту адвокатури в Україні, підвищення рівня правової допомоги, що надається адвокатами, підвищення ролі та авторитету адвокатури в суспільстві, забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування, захисту прав та законних інтересів адвокатів, задоволення їх професійних, суспільних, соціальних, культурних та інших інтересів (пункт 2.1 Статуту).

Відповідно до п. 2.2 Статуту для досягнення своєї мети НААУ ставить перед собою наступні завдання, зокрема:

2.2.1 Сприяння процесу формування правової держави в Україні.

2.2.16 Забезпечення відкритості інформації про адвокатуру України та адвокатську діяльність.

Для виконання поставлених завдань НААУ в порядку, встановленому чинним законодавством України:

2.3.1 Представляє адвокатуру України у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, організаціями, установами, підприємствами незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян та міжнародними організаціями.

2.3.2 Забезпечує належне виконання адвокатурою її конституційних завдань.

2.3.4 Сприяє досягненню адвокатурою повної самостійності, незалежності та самоврядування.

2.3.5 Сприяє розвитку та зміцненню адвокатури, підвищенню ролі та авторитету адвокатури в суспільстві, підвищенню статусу професії адвоката в Україні.

2.3.14 Забезпечує доступ і відкритість інформації про адвокатуру України.

2.3.28 Здійснює надання інформації та роз`яснень з питань, пов`язаних із діяльністю органів адвокатського самоврядування, а також стосовно прийнятих ними рішень (пункт 2.3 Статуту).

Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою з дня її державної реєстрації в установленому чинним законодавством порядку (пункт 3.1 Статуту).

Національна асоціація адвокатів України здійснює свою діяльність відповідно доКонституції України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», чинного законодавства України, цього Статуту та актів НААУ (пункт 3.3. Статуту).

Аналіз мети створення та кола повноважень Національної асоціації адвокатів України дає підстави для висновку, що така наділена владними управлінськими функціями у сфері реалізації завдань адвокатського самоврядування, а тому є розпорядником публічної інформації стосовно інформації, пов`язаної з виконанням покладених на нього обов`язків.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI).

Відповідно до ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Частина 5 ст. 19 Закону №2939-VI передбачає, що запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі

У відповідності до ч. 1 ст. 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною 4 тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, усі мають право звертатись із інформаційними запитами до суб`єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації. Запит може надаватися у письмовій формі чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Розпорядник інформації у свою чергу зобов`язаний надати відповідь на запит не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Проте, строк може бути продовженим у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (ч. 3 ст. 22 Закону №2939-VI).

Водночас, відповідно до положень ч. 1 ст. 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Згідно матеріалів справи позивачка 11.04.2023 надіслала на електронну пошту Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» запит на публічну інформацію, у якому просила надати у відповідь на цей запит Єдиний реєстр адвокатів України у формі відкритих даних.

Вимоги щодо форми та змісту запиту на отримання публічної інформації були дотримані позивачкою, запит належним чином оформлений, направлений та отриманий відповідачем.

Із змісту самого запиту судом висновується, що запитувана позивачкою інформація є публічною інформацією в силу припису ч. 1 ст. 1 Закону №2939-VI, що відповідачем, який є розпорядником такої інформації, не спростовано.

Відтак, публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 1 Закону №2939-VI).

18.04.2023 НААУ надала відповідь на зазначений запит позивачки, втім не надала набір даних «Єдиний реєстр адвокатів України» у формі відкритих даних, при цьому вказала, що інформація внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою та доступною у режимі перегляду на офіційному вебсайті Національної асоціації адвокатів України, за винятком випадків, передбачених Порядком ведення Єдиного реєстру адвокатів України та актів Ради адвокатів України, а також повідомила, що ЄРАУ доступний користувачам на офіційному вебсайті НААУ - www.unba.org.ua.

Так, ст. 5 Закону №2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах (абз. 2 ч. 1 ст. 10-1 Закону №2939-VI).

Перелік наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, вимоги до формату і структури таких наборів даних, періодичність їх оновлення визначаються Кабінетом Міністрів України. При цьому до такого переліку Кабінет Міністрів України обов`язково включає інформацію, доступ до якої у формі відкритих даних передбачено законом (ч. 4 ст. 10-1 Закону№2939-VI)

28.04.2021 набрали чинності зміни, прийняті постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2021 №407 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №835 і від 30.11.2016 №867», до Переліку наборів даних Положення «Про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №835, зокрема Кабінет Міністрів України зобов`язав НААУ оприлюднити набір даних «Єдиний реєстр адвокатів» у формі відкритих даних.

Відтак, за висновком суду, відповідач у справі безперечно є розпорядником запитуваної позивачкою публічної інформації, а саме набору даних «Єдиного реєстру адвокатів України» у формі відкритих даних.

Варто відмітити, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI).

Перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію визначений ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VІ, а саме: розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Суд зауважує, що вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. 

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в надані інформації (ч. 2 ст. 22 Закону № 2939-VІ).

Втім, як підтверджується матеріалами справи, відповідач, надаючи відповідь на запит позивачки про доступ до публічної інформації від 11.04.2023, не надав запитуваної інформації, що свідчить про протиправність дій відповідача, які виразились у відмові надати публічну інформацію на запит позивачки.

За таких обставин суд доходить висновку, що перша позовна вимога підлягає до задоволення частково у спосіб визнання протиправними дій відповідача, які виразилися у відмові надати публічну інформацію на запит позивачки від 11.04.2023.

Згідно із ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та, виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Тож з метою ефективного захисту порушеного права позивачки суд уважає за необхідне зобов`язати відповідача надати позивачці запитувану інформацію згідно її запиту від 11.04.2023, а саме набір даних «Єдиний реєстр адвокатів України» у формі відкритих даних.

З огляду на наведене позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Щодо вимоги позивачки про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

За змістом ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у відповідності до ч. 1 ст. 382 КАС України є правом, а не обов`язком суду, а також приписи ст. 14 КАС України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. 

Оскільки позов містив вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Таким чином, понесені позивачкою витрати на сплату судового збору в розмірі 858,88 грн стягуються з відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України», які виразилися у відмові надати публічну інформацію на запит ОСОБА_1 від 11.04.2023.

Зобов`язати Недержавну некомерційну професійну організацію «Національна асоціація адвокатів України» надати ОСОБА_1 запитувану інформацію згідно її запиту від 11.04.2023, а саме набір даних «Єдиний реєстр адвокатів України» у формі відкритих даних.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» (вул. Борисоглібська, буд. 3, поверх 5, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 38488439) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 88 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 

Суддя Сидор Н.Т.

Рішення, Справа 380/24401/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/117347259   

Рішення, Справа 380/24401/23 https://drive.google.com/file/d/1N5XDhgYWoXKn6visM7cNOSM22FvahYNB/view?usp=drivesdk