Касаційна скарга Хабібулліна у справі адвокатури без повноважень

 

Касаційна скарга Хабібулліна у справі адвокатури без повноважень

03 серпня 2025 Верховний Суд отримав касаційну скаргу у справі № 260/2748/25 Вадима Хабібулліна, яка може, у разі відкриття, стати прецедентною для всієї України. 

Йдеться про те, що після 2022 року Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Закарпатської області продовжує діяти без визначених законом повноважень, посилаючись лише на внутрішнє незаконне та неконституційне рішення Ради адвокатів України № 69. 

Позов згідно п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС спрямований на захист публічного інтересу – на встановлення факту відсутності компетенції (повноважень) органу, який ухвалює рішення, впливаючи на тисячі адвокатів і громадян, не маючи на це законних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули позов, фактично закривши громадянам доступ до судового контролю за органами, які діють без повноважень. Апеляційний суд обмежився формальною фразою про відсутність «особистого інтересу», і не дослідив головного питання – чи може орган, який втратив свої повноваження, продовжувати здійснювати владу.

Хабібуллін наголошує: якщо Верховний Суд не відкриє провадження, в Україні створиться небезпечний прецедент – будь-який орган зможе діяти без повноважень, прикриваючись внутрішніми документами, а громадяни втратять право на контроль.

Касаційна скарга ґрунтується на винятках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України (підпункти “а” і “в”) і вимагає від Верховного Суду відповісти на фундаментальні питання: чи має право громадянин відстоювати публічний інтерес у суді, коли немає особистого порушення, та чи можуть внутрішні акти підміняти Конституцію і закон.

Ця справа – тест для української правової держави і для принципу, що влада діє лише в межах повноважень.

А тому, як завжди надихає Хабібуллін: і далі буде з Божою милістю.

Нижче наводиться повний текст касаційної скарги:

+6/9+ ХАБІБУЛЛІН / KHABIBULLIN +9/6+ 

03.08.2025 року № 0308-260/2748/25-КАСАЦІЯ

ВЕРХОВНИЙ СУД

Позивач (ЄСІТС): 

ХАБІБУЛЛІН ВАДИМ 

672096660 / 1975istina1975@gmail.com 

Відповідач (ЄСІТС-37784267): 

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Закарпатської області 

код 37784267, 505039513, p.nemesh@vkdka.org / 88018, Ужгород, вул. Лінтура Петра, 10б, к. 2 / https://opendatabot.ua/c/37784267   

Третя особа (ЄСІТС-38488439): 

Національна асоціація адвокатів України в особі Ради адвокатів України  

код 38488439 / 443927371 / info@unba.org.ua / 04070, Київ, вул. Борисоглібська, 3, 5-й пов / https://unba.org.ua / https://opendatabot.ua/c/38488439  

КАСАЦІЙНА СКАРГА 

у справі № 260/2748/25

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.05.2025

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2025

• ця касаційна скарга подається з урахуванням винятків, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 328 КАС України, а саме підпунктом “а” (питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної практики) та підпунктом “в” (значний суспільний інтерес і виняткове значення справи для позивача), і ґрунтується на підставах, визначених пунктами 1, 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України – неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та відсутність висновку Верховного Суду з подібних правовідносин 

• Якщо касаційне провадження не буде відкрито, створиться небезпечний прецедент: громадяни будуть позбавлені права контролювати діяльність органів, які втратили повноваження на підставі пункту 5 частини 1 статті 5 КАС України, а внутрішні рішення самоврядних органів підмінять Конституцію і закон 

ШАНОВНИЙ ВЕРХОВНИЙ СУД!

Щодо допустимості касаційного оскарження відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС

Оскільки розгляд цієї справи судами попередніх інстанцій здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, касаційне оскарження можливе лише у виняткових випадках, передбачених частиною п’ятою статті 328 КАС України. 

На підставі пунктів «а» та «в» частини п’ятої статті 328 КАС України ця касаційна скарга підлягає розгляду Верховним Судом, оскільки вона стосується питань права, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справи, яка становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача.

Спір, порушений у даній справі, стосується правильного застосування пункту 5 частини 1 статті 5 КАС України (щодо встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень). 

Верховний Суд досі не висловив правової позиції з ключових питань:

– чи може громадянин, який не доводить індивідуального порушення власного права, реалізувати публічний інтерес шляхом судового встановлення факту відсутності компетенції (повноважень) у суб’єкта владних повноважень;

– чи може суд застосовувати внутрішній акт (рішення Ради адвокатів України) як підставу для продовження строку повноважень органу всупереч Конституції, закону.

Ця справа також має значний суспільний інтерес, оскільки її результат безпосередньо впливає на легітимність органів адвокатського самоврядування, діяльність яких пов’язана із забезпеченням доступу до правосуддя для всіх громадян. 

Відсутність судового контролю у подібних правовідносинах створює ризик функціонування органів без належних повноважень та підриває суспільну довіру до правової системи.

Таким чином, наведені підстави відповідають пунктам «а» та «в» частини п’ятої статті 328 КАС України і дають Верховному Суду всі законні підстави відкрити касаційне провадження у цій справі.

1. Пункт “а” частини п’ятої статті 328 КАС України – касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

• Суть питання:
• Чи має право громадянин, який не доводить індивідуального порушення, звертатися до адміністративного суду з позовом про встановлення відсутності повноважень органу публічного характеру (п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України).
• Чи може суд застосовувати внутрішнє рішення РАУ для продовження повноважень органу, коли закон прямо встановлює строк повноважень.

• Чому фундаментально:
• Верховний Суд не формував єдиного висновку з цих питань, і наразі існує прогалина, яка дозволяє органам функціонувати без підтверджених повноважень.
• Рішення у цій справі створює прецедент, що блокує сам механізм публічного контролю.

2. Пункт “в” частини п’ятої статті 328 КАС України – справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

• Суспільний інтерес:
• Справу подано не для захисту особистого інтересу, а для захисту легітимності органів, що здійснюють вплив на легітимність органів адвокатського самоврядування, діяльність яких пов’язана з реалізацією публічних повноважень у сфері адвокатури, включаючи дисциплінарні повноваження, та із забезпеченням доступу до правосуддя для всіх громадян. 
• Відсутність контролю призводить до того, що органи, які втратили повноваження, ухвалюють рішення, що впливають на права тисяч осіб.

• Виняткове значення:
• Для заявника справа має принципове значення, оскільки рішення визначає можливість або неможливість надалі оскаржувати діяльність органів, що діють без компетенції (повноважень).
• Це також стосується гарантій конституційного права на судовий контроль і рівного доступу до правосуддя.

Вступ 

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, обмежився виключно формальним висновком про відсутність у позивача індивідуально порушеного права і не розглянув по суті питання, що є центральним у справі, а саме – встановлення відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області після закінчення строку їх дії у 2022 році.

Замінюючи зміст спору, суд фактично визнає, що громадянин України, діючи у публічному інтересі на підставі пункту 5 частини 1 статті 5 КАС України (встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень), не має права вимагати судового встановлення факту відсутності компетенції (повноважень) органу, який здійснює владні повноваження без визначених законом підстав. Такий підхід звів передбачену законом норму до формальності, позбавивши її сенсу і зробивши неможливим будь-який громадський контроль за легітимністю органів.

Апеляційний суд проігнорував пряму дію Конституції та вимоги статей 5, 19 і 55 Конституції України, які гарантують кожному право на судовий контроль за діяльністю суб’єктів владних повноважень і зобов’язують такі органи діяти виключно в межах та у спосіб, встановлений законом. Він також проігнорував правову позицію Верховного суду про те, що суд не може застосовувати підзаконний акт (рішення РАУ №69), який суперечить Конституції і закону і виходить за межі компетенції, навіть якщо він формально чинний (Рішеннями Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду неодноразово сформульовано принцип: формально чинний акт не підлягає застосуванню, якщо він прийнятий органом, що діяв поза межами повноважень або у спосіб, що суперечить Конституції (ухвала Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 07.08.2024 у справі №616/458/21, ЄДРСР №120973761; постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №520/2098/19; рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.06.2023 у справі №120/1400/23, ЄДРСР №111315253 та інших). 

Апеляційний суд, не перевіривши легітимність дій органу, фактично закрив доступ до правосуддя, що суперечить не тільки Конституції України, а й основним принципам верховенства права, правової визначеності та заборони свавілля. Таке рішення створює небезпечний прецедент, за якого будь-який орган, втративши законні повноваження, зможе продовжувати діяти безконтрольно.

Саме тому ця касаційна скарга подається з урахуванням винятків, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 328 КАС України, а саме підпунктом “а” (питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної практики) та підпунктом “в” (значний суспільний інтерес і виняткове значення справи для позивача), і ґрунтується на підставах, визначених пунктами 1, 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України – неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та відсутність висновку Верховного Суду з подібних правовідносин.

1. Підстави касаційного оскарження

Касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 2 і 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України:

1. Неправильне застосування норм матеріального права.

2. Порушення норм процесуального права.

3. Відсутність висновку Верховного Суду щодо подібних правовідносин.

2. Суть спору

Позов подано на підставі пункту 5 частини 1 статті 5 КАС України (встановлення відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень) як громадянином України, який реалізує конституційне право на судовий контроль за діяльністю суб’єктів владних повноважень (статті 5 і 55 Конституції України).

Предмет позову – встановлення юридичного факту відсутності компетенції (повноважень) у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області з 2022 року через закінчення строку повноважень, визначеного частиною четвертою статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Важливо прийняти до уваги, що позов не стосується моєї особистої дисциплінарної справи та не має на меті скасування будь-яких індивідуальних рішень.

3. Основні порушення, допущені судами

3.1. Викривлення предмета спору

Суди першої та апеляційної інстанцій ототожнили цю справу з раніше розглянутим дисциплінарним спором, хоча предмет позову інший — контроль легітимності органу, що після 2022 року діє без визначених законом повноважень.

Таке ототожнення суперечить принципу розмежування предметів спору і позбавляє громадян можливості окремо оскаржувати діяльність органів, які втратили компетенцію.

3.2. Неправильне застосування статті 5 КАС України

Пункт 5 частини 1 статті 5 КАС України прямо передбачає можливість судового встановлення відсутності компетенції суб’єкта владних повноважень.

Для такого позову не вимагається доведення персонального порушення права, оскільки достатньо самого факту публічного інтересу у функціонуванні легітимних органів.

Суди проігнорували цю норму та безпідставно застосували підхід, характерний лише для приватноправових спорів.

3.3. Ігнорування норми закону і некритичне застосування рішення РАУ №69

Частина четверта статті 50 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює чіткий строк повноважень членів КДКА — п’ять років.

Жоден закон не передбачає можливості продовження цих повноважень внутрішніми актами РАУ.

Рішення РАУ №69 не може створити або подовжити повноваження, оскільки воно не є законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи влади та інші суб’єкти владних повноважень мають діяти тільки на підставі закону, а не внутрішніх актів.

Апеляційний суд помилково вказує на чинність рішення №69 без перевірки його відповідності Конституції і закону, фактично легітимізувавши діяльність органу без правових підстав.

3.4. Застосування неконституційного акта, навіть якщо він формально чинний

Правова позиція Верховного Суду, підтверджена Конституційним Судом, полягає у тому, що:

«Суд не має права застосовувати підзаконний акт, який суперечить закону або Конституції, навіть якщо він формально чинний».

Ця норма є втіленням прямої дії Конституції.

Апеляційний суд та суд 1 інстанції грубо порушили цю позицію.

3.5. Ігнорування публічного інтересу і громадянського статусу позивача

Суди не врахували, що позивач:

• діє як громадянин України, реалізуючи ст. 5 Конституції («влада належить народові»);

• має суспільно визнаний статус у сфері адвокатури (нагороджений Національною асоціацією адвокатів України у 2018 році найвищою нагородою адвокатури – орденом «Видатний адвокат України» (посвідчення № 112, наказу № 15 від 14.12.2018), що підтверджує особливий суспільний інтерес у темі легітимності органів адвокатури.

Відмова у такому позові може фактично заборонити громадянам контролювати органи, які виконують функції у сфері правосуддя.

3.6. Конфлікт інтересів судді першої інстанції

Суддя, який ухвалював рішення у справі, є адвокатом із дійсним свідоцтвом (незалежно від факту тимчасового зупинення права на практику).

Така обставина створює очевидний конфлікт інтересів, і суддя був зобов’язаний заявити самовідвід.

Цього не було зроблено, а апеляційний суд навіть не перевірив цього питання належним чином.

Практика ЄСПЛ підкреслює:

«Правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути видимим як справедливе».

3.7. Відсутність висновку Верховного Суду

Верховний Суд не висловлював позиції щодо:

1. Чи має право громадянин, не будучи адвокатом, звертатися з позовом про встановлення відсутності повноважень органу адвокатського самоврядування.

2. Чи можуть внутрішні рішення РАУ бути джерелом продовження повноважень органів адвокатури всупереч Конституції та закону.

3. Як реалізується публічний інтерес за п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України.

Відсутність такого висновку створює правову невизначеність, яка дозволяє органам функціонувати без легітимності в порушення Конституції та закону.

3.8. Практика Європейського суду з прав людини

ЄСПЛ наголошує:

«Кожна особа має право на судовий захист проти органів, які впливають на систему правосуддя, незалежно від її прямого членства в таких органах».

Відмова розглядати позов, який спрямований на забезпечення легітимності органу, є порушенням ст. 6 та ст. 13 Конвенції.

4. Наслідки залишення рішень у силі

Якщо рішення судів залишаться чинними, це фактично може узаконити діяльність будь-яких органів без підтверджених повноважень, створюючи ризики анархії у сфері публічного управління і дискредитуючи принцип правової держави.

5. Системний характер проблеми та значення цієї справи

Ця справа виходить за межі індивідуального спору, оскільки порушує питання принципової важливості – як для системи адвокатури, так і для всієї правової системи держави. Йдеться про можливість функціонування органів, які втрачають законні повноваження, але продовжують діяти на підставі внутрішніх рішень, що суперечать Конституції та закону. Якщо подібна практика не буде припинена, це призведе до того, що будь-який орган зможе діяти без підтверджених повноважень, прикриваючись формально чинними внутрішніми актами.

Відсутність на сьогодні висновку Верховного Суду з цього питання створює небезпечну правову невизначеність, коли громадяни та юридичні особи не мають дієвого механізму контролю за легітимністю суб’єктів владних повноважень. 

Така ситуація підриває основи правової держави, суперечить принципам верховенства права та юридичної визначеності, закріпленим у статтях 1, 5, 8 і 19 Конституції України, та є несумісною з підходами, які випливають із практики Європейського суду з прав людини.

Своїм рішенням Верховний Суд у цій справі має можливість сформувати правову позицію загальнообов’язкового значення, яка встановить єдині стандарти:

• щодо меж застосування підзаконних актів самоврядних органів, що суперечать Конституції, закону,

• щодо права громадян звертатися до суду в публічному інтересі для встановлення факту відсутності компетенції (повноважень) органу.

6. Значення справи для суспільної довіри до правосуддя та незалежності адвокатури

Ця справа має безпосередній зв’язок із питанням довіри громадян до судової влади та системи правосуддя загалом. Адвокатура в Україні виконує публічні функції у сфері захисту прав людини та є важливим елементом забезпечення права на справедливий суд. 

Тому будь-які сумніви щодо легітимності органів адвокатського самоврядування прямо впливають на суспільну довіру до правосуддя.

Верховний Суд має підтвердити, що органи адвокатури, які виконують функції публічного характеру, зобов’язані діяти виключно в межах повноважень, визначених законом, а не на підставі внутрішніх рішень. У протилежному випадку утворюється ситуація, за якої громадяни можуть бути позбавлені ефективного захисту, а правосуддя буде поставлене під сумнів як інституція.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сам факт функціонування органу, легітимність якого є предметом обґрунтованого сумніву, може порушувати право на справедливий суд і підривати довіру до правової системи. 

Тому розгляд цієї справи має особливе значення не лише для сторін, а й для всієї системи забезпечення верховенства права в Україні.

7. Конституційний зміст п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України і його тлумачення через суспільний інтерес

Положення пункту 5 частини першої статті 5 КАС України, яке передбачає можливість звернення до адміністративного суду з позовом про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) органу, має застосовуватися у світлі статей 5, 8, 19 і 55 Конституції України. 

Ці норми закріплюють принцип народного суверенітету, верховенства права та право на судовий контроль за діями влади. Саме тому будь-яка особа, навіть без доведення індивідуального порушення своїх суб’єктивних прав, має право ініціювати судовий розгляд, якщо йдеться про перевірку легітимності органу, який виконує публічні функції. 

Звуження цієї норми лише до випадків особистого порушення зводить нанівець контроль суспільства за владою, фактично дозволяє утворювати та діяти органам, які втратили законні повноваження, і суперечить конституційним засадам правової держави. 

Тлумачення цієї норми через призму публічного інтересу не тільки відповідає Конституції, а й є єдиним способом забезпечити ефективну систему запобігання свавіллю та безконтрольності органів, що діють у сфері публічної влади.

8. Недопустимість закриття доступу до суду у спорах, що стосуються легітимності органів публічної влади

Обмеження можливості звернення до суду лише тими випадками, коли особа доведе наявність безпосереднього та індивідуально вираженого порушеного права, унеможливлює здійснення належного контролю суспільства за діяльністю органів, що здійснюють владні повноваження. 

Такий підхід позбавляє громадян фундаментального права на ефективний засіб судового захисту і перетворює правосуддя на закриту систему, недосяжну для громадського контролю. Відсутність доступу до судового контролю у питаннях легітимності органів призводить до того, що органи, які втратили свої повноваження, продовжують функціонувати, ухвалюючи рішення, що мають обов’язкову силу для інших осіб. 

Це не сумісне з принципами верховенства права, правової визначеності, заборони свавілля та з фундаментальним правом кожного на справедливий судовий розгляд і на ефективний засіб правового захисту.

9. Прохальна частина

На підставі викладеного, керуючись статтями 328–332 КАС України, з урахуванням принципу «JURA NOVIT CURIA» (суд знає закони), а також необхідності надання належної правової оцінки всім доводам та аргументам і зазначення мотивів прийняття або відхилення,- 

ПРОШУ:

1. Відкрити касаційне провадження у справі №260/2748/25.

2. Скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2025 та рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.05.2025.

3. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про встановлення  на підставі пункту 5 частини 1 статті 5 КАС України відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області з 2022 року або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з обов’язковим урахуванням правових висновків Верховного Суду.

4. Надати належну оцінку всім викладеним доводам та аргументам, і зазначити в судовому рішенні (ухвалі) мотиви прийняття або відхилення наведених аргументів. 

Додатки: Постанова апеляції, Апеляційна скарга, Рішення 1 інстанції, Позов.

Наперед вдячний Вам та Вашим співробітникам! 

Божої милості при прийнятті рішення! 

Благослови Україну і помилуй  Господи Всевишній! 

З повагою, Вадим Хабібуллін