Конституційна скарга щодо п.п.(а)п2ч3ст389ЦПК у малозначних (16340)
+ХАБІБУЛЛІН 6/9 KHABIBULLIN+
19.07.2026 року
№ 19.07 КСУ-389ЦПК-759/16340/25 хвм-тмм
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ inbox@ccu.gov.ua
ХАБІБУЛЛІН ВАДИМ МОНЕВ’ЯРОВИЧ 1975istina1975@gmail.com
(повні дані наведено далі в Розділі І)
КОНСТИТУЦІЙНА СКАРГА
Суб’єкт права на конституційну скаргу — Хабібуллін Вадим звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає статтям 8, 55 та пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України (є неконституційним), підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV у тому нормативному змісті, в якому він допускає відмову у відкритті касаційного провадження у малозначній справі навіть за наявності документально підтвердженого фундаментального питання права, що полягає в існуванні взаємовиключної судової практики щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права у тотожних правовідносинах, внаслідок чого передбачений законом виняток для забезпечення єдиної правозастосовчої практики втрачає практичне значення та не забезпечує виконання своєї конституційної мети, оскільки критерій «питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики» не містить достатньо визначених орієнтирів і, як наслідок, допускає настільки широке розсудове застосування, що навіть за наявності очевидної розбіжності в судовій практиці виняток може виявитися недієвим.
На думку автора клопотання, у його справі Верховний Суд застосував підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України таким чином, що відмовив у відкритті касаційного провадження, незважаючи на наведені заявником постанови одного й того самого Київського апеляційного суду, ухвалені щодо одного договору, між тими самими сторонами та із застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, які містять взаємовиключні правові висновки. На переконання заявника, таке застосування зазначеного законодавчого положення фактично позбавило передбачений законом виняток щодо фундаментального питання права практичного змісту та не забезпечило усунення правової невизначеності.
Автор клопотання вважає, що підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України у його застосуванні в остаточному судовому рішенні порушив принцип верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності (стаття 8 Конституції України), право на ефективний судовий захист (частина перша та друга статті 55 Конституції України) та конституційну гарантію касаційного оскарження у випадках, визначених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України), оскільки законодавчо встановлений механізм забезпечення єдності судової практики виявився неефективним навіть за наявності доведеної взаємовиключної судової практики.
РОЗДІЛ І. ІНФОРМАЦІЯ ПРО СУБ’ЄКТА ПРАВА НА КОНСТИТУЦІЙНУ СКАРГУ
1. Для суб’єкта права на конституційну скаргу, який є фізичною особою
а) прізвище, ім’я, по батькові (за наявності):
→ ХАБІБУЛЛІН ВАДИМ
б) адреса зареєстрованого місця проживання (для іноземця чи особи без громадянства – місця перебування) та адреса для листування (якщо відрізняється):
→
в) засоби зв’язку (номер телефону, адреса електронної пошти – за наявності):
номер телефону
→ +380672096660
адреса електронної пошти (на яку прошу надсилати в першу чергу для оперативності)
→ 1975istina1975@gmail.com
Прошу задля оперативності надсилати в тому числі і на електронну пошту.
НАПЕРЕД ВДЯЧНИЙ ВАМ, ВАШИМ СПІВРОБІТНИКАМ!
2. Для суб’єкта права на конституційну скаргу, який є юридичною особою
а) повна назва:
→ -…
б) місцезнаходження та адреса для листування (за наявності і якщо відрізняється):
→ -…
в) засоби зв’язку (номер телефону, адреса електронної пошти – за наявності):
→ -…
г) відомості про уповноважену особу суб’єкта права на конституційну скаргу, що підписує конституційну скаргу юридичної особи, установчі документи цієї юридичної особи та акт про призначення (обрання) на посаду уповноваженої особи:
→ -…
3. Для уповноваженої особи, що діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу (за наявності)
а) прізвище, ім’я, по батькові (за наявності):
→ -…
б) адреса місця проживання, перебування або адреса для листування:
→ -…
в) засоби зв’язку (номер телефону, адреса електронної пошти – за наявності):
→ -…
г) відомості про документ чи акт, який уповноважує особу представляти суб’єкта права на конституційну скаргу:
→ -…
Примітки:
1) якщо зазначені адреса місця проживання, перебування, місцезнаходження й адреса для листування не збігаються, Секретаріат Конституційного Суду України буде надсилати кореспонденцію на адресу для листування;
2) до суб’єктів права на конституційну скаргу не належать юридичні особи публічного права (абзац другий частини першої статті 56 Закону України „Про Конституційний Суд України“).
РОЗДІЛ ІІ. ОПИС ПЕРЕБІГУ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ В СУДАХ ТА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ВИЧЕРПАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ЮРИДИЧНОГО ЗАХИСТУ
→
У липні 2025 року суб'єкт права на конституційну скаргу звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ Фірма «Т.М.М.» про захист прав споживача. Предметом спору було визнання протиправними дій відповідача щодо односторонньої зміни погодженого сторонами тарифу на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а також зобов'язання відповідача надати рахунок відповідно до письмово погодженого сторонами тарифу 3,50 грн за 1 кв. м згідно з договором та додатковою угодою.
21 жовтня 2025 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково. Суд визнав протиправними дії відповідача щодо надання рахунку із застосуванням непогодженого тарифу та зобов'язав відповідача надати новий рахунок відповідно до умов договору і додаткової угоди із застосуванням погодженого тарифу 3,50 грн за 1 кв. м. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
26 лютого 2026 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив додаткове рішення, яким частково задовольнив заяву позивача про ухвалення додаткового рішення та вирішив питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, в якій просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу та додаткові письмові пояснення, в яких просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
16 червня 2026 року Київський апеляційний суд постановив задовольнити апеляційну скаргу ТОВ Фірма «Т.М.М.», скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
01 липня 2026 року З метою реалізації гарантованого статтею 129 Конституції України права на судовий захист та використання всіх національних засобів юридичного захисту заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
03 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Підставою відмови стало застосування пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якого суд визнав справу малозначною та такою, що не підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд також дійшов висновку, що «касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень у справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наведені мотиви не обґрунтовані належним чином», тобто наведені заявником доводи не свідчать про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Таким чином, заявником було повністю використано всі передбачені національним законодавством ефективні засоби юридичного захисту: звернення до суду першої інстанції, апеляційне оскарження та подання касаційної скарги до Верховного Суду. Остаточним судовим рішенням у розумінні статті 55 Закону України «Про Конституційний Суд України» є ухвала Верховного Суду від 03 липня 2026 року у справі № 759/16340/25, провадження № 61-8834ск26, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження. Саме з ухваленням цього рішення було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту.
Примітка:
у цьому розділі суб’єкт права на конституційну скаргу повинен зазначити: суть спору, який розглядали суди у справі суб’єкта права на конституційну скаргу, відомості про використані суб’єктом права на конституційну скаргу національні засоби юридичного захисту (подані позовні заяви, апеляційні, касаційні скарги тощо), ухвалені судові рішення в хронологічному порядку і стислий їх зміст.
РОЗДІЛ ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО ОСТАТОЧНЕ СУДОВЕ РІШЕННЯ
1. Назва суду, який ухвалив остаточне судове рішення у справі суб’єкта права на конституційну скаргу, дата ухвалення такого рішення і номер судової справи:
→ Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Ухвала від 03 липня 2026 року у справі № 759/16340/25, провадження № 61-8834ск26, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Хабібулліна Вадима Монев'яровича на постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2026 року. Зазначена ухвала відповідно до процесуального законодавства є остаточним судовим рішенням, набрала законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.
2. Пояснення причин пропуску тримісячного строку, визначеного для подання конституційної скарги (заповнюють, якщо пропущено цей строк):
→ - …
Примітки:
1) якщо суб’єкт права на конституційну скаргу пропустив строк подання конституційної скарги у зв’язку з тим, що не мав повного тексту остаточного судового рішення, він має право висловити в конституційній скарзі клопотання про поновлення пропущеного строку;
2) якщо суб’єкт права на конституційну скаргу заповнив пункт 2 цього розділу, то це означає, що він заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання конституційної скарги з підстав, наведених у ньому.
Зверніть увагу: перебіг тримісячного строку подання конституційної скарги починається з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, а не з дня, коли суб’єкт права на конституційну скаргу отримав таке рішення.
3. Стислий виклад змісту остаточного судового рішення:
→ Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2026 року у справі № 759/16340/25, провадження № 61-8834ск26, відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заявника.
Підставою для ухвалення такого рішення стало безпосереднє застосування пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якого суд дійшов висновку, що справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню.
Верховний Суд також дійшов висновку, що «касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень у справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наведені мотиви не обґрунтовані належним чином», тобто наведені заявником доводи не свідчать про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Тобто Верховний Суд зазначив, що наведені у касаційній скарзі доводи не підтверджують наявності передбачених законом винятків, зокрема не свідчать про існування питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а також інших підстав, визначених підпунктами «а»–«г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Таким чином, застосувавши підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження, унаслідок чого постанова Київського апеляційного суду від 16 червня 2026 року набула статусу остаточного судового рішення у справі, а заявник був позбавлений можливості касаційного перегляду судового рішення по суті.
Примітка: у цьому пункті суб’єкт права на конституційну скаргу повинен зазначити основну мотивацію суду із вказівкою про застосування оспорюваного закону України (його окремого припису) та стисло викласти зміст остаточного судового рішення.
РОЗДІЛ IV. ВІДОМОСТІ ПРО КОНКРЕТНІ ПРИПИСИ ЗАКОНУ УКРАЇНИ, ЯКІ НАЛЕЖИТЬ ПЕРЕВІРИТИ НА ВІДПОВІДНІСТЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ, ТА КОНКРЕТНІ ПРИПИСИ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ, НА ВІДПОВІДНІСТЬ ЯКИМ НАЛЕЖИТЬ ПЕРЕВІРИТИ ЗАКОН УКРАЇНИ
1. Назва, дата і номер закону України (статті, частини статті, пункту, абзацу), а також його окремі приписи, застосовані в остаточному судовому рішенні у справі суб’єкта права на конституційну скаргу, які він вважає неконституційними (зацитувати):
Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV.
Заявник просить перевірити на відповідність Конституції України підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, який застосовано Верховним Судом в остаточному судовому рішенні у справі заявника.
«Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах …, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики».
На думку заявника, зазначений припис у тому нормативному змісті, який був застосований в остаточному судовому рішенні, не забезпечує реальної можливості реалізації передбаченого законодавцем винятку щодо касаційного перегляду малозначних справ, які містять фундаментальне питання права, що ставить під сумнів його відповідність Конституції України.
2. Якщо станом на дату подання конституційної скарги оспорюваний закон України (його окремі приписи) утратив чинність або зазнав змін, слід навести обґрунтування потреби в перевірці його на конституційність для захисту та відновлення прав особи (частина друга статті 8 Закону України „Про Конституційний Суд України“):
→ - …
3. Номер статті Конституції України (частини статті, пункту, абзацу), а також її окремі приписи, на відповідність яким належить перевірити закон України (зацитувати):
Заявник просить перевірити підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України на відповідність:
Статті 8 Конституції України, відповідно до якої:
«В Україні визнається і діє принцип верховенства права.»
У цій справі заявник вважає, що застосування зазначеного процесуального припису не забезпечило реалізації принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Частинам першій та другій статті 55 Конституції України, відповідно до яких:
«Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.»
На думку заявника, застосування оспорюваного положення унеможливило ефективну реалізацію передбаченого законом механізму касаційного перегляду справи, яка містила фундаментальне питання права.
Пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, відповідно до якого:
«Основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення.»
На думку заявника, процесуальний виняток, спеціально передбачений законодавцем для забезпечення касаційного перегляду справ, що містять фундаментальне питання права, унаслідок застосування оспорюваного припису не був реалізований, що поставило під сумнів ефективність гарантії, передбаченої статтею 129 Конституції України.
Зверніть увагу: конституційна скарга – це клопотання виключно щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих приписів). Дії чи бездіяльність органів державної влади, рішення судів системи судоустрою України до Конституційного Суду України не оскаржують. Конституційний Суд України не уповноважений переглядати судові рішення, скасовувати їх, оцінювати правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, а також перевіряти судові рішення на відповідність Конституції України та законам України. Конституційний Суд України не є суб’єктом законодавчої ініціативи, не може втручатися в діяльність органу законодавчої влади, змінювати чи доповнювати нормативні акти.
РОЗДІЛ V. ОБҐРУНТУВАННЯ ТВЕРДЖЕНЬ ЩОДО НЕКОНСТИТУЦІЙНОСТІ ЗАКОНУ УКРАЇНИ (ЙОГО ОКРЕМИХ ПРИПИСІВ) ТА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ТЕ, ЯКЕ ГАРАНТОВАНЕ КОНСТИТУЦІЄЮ УКРАЇНИ ПРАВО ЛЮДИНИ ЗАЗНАЛО ПОРУШЕННЯ ВНАСЛІДОК ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНУ
Заявник вважає, що підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України у тому змісті, в якому його було застосовано в остаточному судовому рішенні у цій справі, не відповідає статтям 8, частинам першій та другій статті 55 та пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України.
Конституційна проблема полягає не в існуванні процесуального фільтра для касаційного перегляду малозначних справ як такого. Законодавець має право встановлювати процесуальні умови доступу до касаційного перегляду. Водночас Конституція України вимагає, щоб передбачені законом гарантії були реальними, ефективними та забезпечували досягнення тієї правової мети, заради якої вони були встановлені.
Саме тому законодавець передбачив у підпункті «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України спеціальний виняток, відповідно до якого касаційне оскарження допускається у разі, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, законодавець визнав, що забезпечення єдності судової практики є самостійною та достатньою підставою для касаційного перегляду навіть малозначної справи. Такий виняток покликаний гарантувати однакове застосування норм права судами України, усунути правову невизначеність і забезпечити реалізацію принципу верховенства права.
У справі заявника саме така ситуація і виникла.
У касаційній скарзі заявником було наведено низку постанов Київського апеляційного суду, ухвалених щодо одного й того самого договору, між тими самими сторонами, за однакових юридично значущих обставин та із застосуванням одних і тих самих норм матеріального права.
Водночас різні колегії одного й того самого суду сформулювали взаємовиключні правові висновки.
В одних постановах було зроблено висновок про безумовний пріоритет статей 629 та 651 Цивільного кодексу України, відповідно до яких договір є обов’язковим для виконання, а зміна його істотних умов допускається виключно у порядку, визначеному самим договором.
В інших постановах той самий суд дійшов протилежного висновку, фактично визнавши допустимою односторонню зміну погодженої сторонами договірної ціни без внесення змін до договору лише з мотивів економічної обґрунтованості тарифу та існування відповідних рішень органів місцевого самоврядування.
Таким чином, предметом касаційної скарги було не повторне дослідження доказів і не незгода із встановленими судами фактичними обставинами, а необхідність усунення правової невизначеності, яка виникла внаслідок існування взаємовиключної судової практики щодо одного й того самого питання права.
Проте застосування підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України у справі заявника призвело до відмови у відкритті касаційного провадження.
На думку заявника, саме таке застосування зазначеного законодавчого положення свідчить, що передбачений законом виняток не забезпечує досягнення тієї мети, для якої він був установлений законодавцем.
Якщо навіть документально підтверджене існування взаємовиключних правових висновків одного й того самого апеляційного суду щодо одного договору, між тими самими сторонами та щодо однакових норм матеріального права не визнається таким, що становить фундаментальне питання права, особа не може передбачити, за яких умов зазначений законодавчий виняток взагалі буде застосований.
За таких умов процесуальна гарантія втрачає ознаки правової визначеності.
Щодо невідповідності статті 8 Конституції України
Стаття 8 Конституції України закріплює принцип верховенства права.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що складовими принципу верховенства права є правова визначеність, передбачуваність правозастосування, юридична певність та недопустимість свавільного застосування закону.
На думку заявника, підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України у його застосуванні в остаточному судовому рішенні не забезпечив реалізації саме цих вимог.
Законодавець передбачив спеціальний механізм усунення правової невизначеності, однак застосування цього механізму не відбулося навіть тоді, коли існування такої невизначеності було підтверджено взаємовиключними постановами одного й того самого апеляційного суду.
У результаті особа не має можливості передбачити, які саме критерії є достатніми для застосування винятку, прямо встановленого законом.
Отже, процесуальна норма у її застосуванні не забезпечила реалізації принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права.
Щодо невідповідності частинам першій та другій статті 55 Конституції України
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Конституційне право на судовий захист не обмежується формальним існуванням процесуальних процедур.
Якщо законодавець установив спеціальний процесуальний механізм для захисту певного права, цей механізм має бути реальним і ефективним.
У справі заявника процесуальний механізм, спеціально встановлений законодавцем для забезпечення касаційного перегляду справ, які містять фундаментальне питання права, фактично не спрацював.
Унаслідок цього заявник був позбавлений можливості домогтися усунення взаємовиключної судової практики, хоча саме для таких випадків законодавець і передбачив відповідний виняток.
Таким чином, застосування оспорюваного положення призвело до непропорційного обмеження гарантованого статтею 55 Конституції України права на ефективний судовий захист.
Щодо невідповідності пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України
Конституція України гарантує забезпечення права на касаційне оскарження у випадках, визначених законом.
Таким випадком законодавець визначив, зокрема, наявність фундаментального питання права.
Однак у справі заявника навіть доведене існування взаємовиключної судової практики не призвело до відкриття касаційного провадження.
На думку заявника, це свідчить про те, що оспорюване положення у його застосуванні не забезпечує реалізацію конституційної гарантії касаційного перегляду саме у тих випадках, для яких вона була передбачена законом.
Висновок
Таким чином, заявник вважає, що підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України у тому змісті, в якому його було застосовано в остаточному судовому рішенні, не забезпечує ефективної реалізації законодавчого винятку щодо касаційного перегляду справ, які містять фундаментальне питання права, що призводить до порушення принципу верховенства права, права на ефективний судовий захист та конституційної гарантії касаційного перегляду у випадках, визначених законом.
Примітка: суб’єкт права на конституційну скаргу повинен навести аргументи щодо неконституційності закону України (його окремих приписів) та зазначити, яке гарантоване Конституцією України право людини зазнало порушення внаслідок застосування закону України. Такі аргументи автор клопотання повинен зазначити щодо кожного припису Конституції України, на який посилається.
Зверніть увагу: за юридичними позиціями Конституційного Суду України особа, яка звертається до Конституційного Суду України, повинна підтвердити зв’язок між оспорюваними приписами закону України та відповідними приписами Конституції України, а також аргументовано довести, як саме закон України (його окремі приписи) обмежує чи порушує її конкретне конституційне право і що таке обмеження не відповідає Конституції України (є неконституційним).
РОЗДІЛ VI. КЛОПОТАННЯ ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СКАРГИ
→
Забезпечення конституційної скарги суб’єкт права на конституційну скаргу залишає на вирішення шановного Конституційного Суду України з урахуванням принципу «jura novit curia» (суд знає закони), оскільки суд самостійно застосовує право до фактичних обставин справи («da mihi factum, dabo tibi jus»), які ґрунтуються на змісті вимог та зазначених підставах, а також з урахуванням необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб’єкта права на конституційну скаргу.
Примітки:
1) суб’єкт права на конституційну скаргу може заявити клопотання про те, щоб Конституційний Суд України вжив заходів щодо забезпечення конституційної скарги. У такому разі у клопотанні слід зазначити, які конкретні незворотні наслідки можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення і які дії слід тимчасово заборонити для запобігання їм;
2) якщо суб’єкт права на конституційну скаргу заповнив цей розділ, то це означає, що він заявив клопотання про вжиття Конституційним Судом України заходів щодо забезпечення конституційної скарги.
Зверніть увагу: Конституційний Суд України може розглянути клопотання по суті лише після відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою.
РОЗДІЛ VII. ІНШІ КЛОПОТАННЯ ТА ВІДОМОСТІ, ЩО МАЮТЬ ІСТОТНЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СКАРГИ
→ -…
ДОДАТКОВІ ІСТОТНІ ВІДОМОСТІ, ВАЖЛИВІ ДЛЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційна скарга заявника не була спрямована на повторну оцінку доказів, встановлення нових фактичних обставин чи перегляд правильності визначення розміру тарифу. Навпаки, заявник прямо зазначав, що предметом касаційного перегляду є виключно питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційній скарзі було обґрунтовано, що у тотожних правовідносинах між тими самими сторонами, щодо одного й того самого договору та за однакових юридично значимих обставин Київський апеляційний суд сформував два взаємовиключні правові підходи до застосування одних і тих самих норм матеріального права.
Зокрема, у постановах Київського апеляційного суду у справах № 759/16254/25 (постанова від 17 червня 2026 року, колегія суддів: головуючий суддя Фінагеєв В.О., судді Кашперська Т.Ц., Яворський М.А.), № 759/18208/25 (постанова від 27 квітня 2026 року, колегія суддів: головуюча суддя Лапчевська О.Ф., судді Березовенко Р.В., Мостова Г.І.) та № 759/3139/25 (постанова від 03 липня 2025 року, колегія суддів: головуючий суддя Голуб С.А., судді Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.) суд виходив із фундаментального принципу приватного права pacta sunt servanda — обов'язковості договору, застосувавши статті 629 та 651 Цивільного кодексу України, та дійшов висновку, що зміна погодженого сторонами тарифу можлива виключно після укладення письмової додаткової угоди. За відсутності такої угоди одностороння зміна тарифу визнавалася неправомірною незалежно від його економічної обґрунтованості.
Водночас у постановах Київського апеляційного суду у справах № 759/16340/25 (постанова від 16 червня 2026 року, колегія суддів: головуючий суддя Сушко Л.П., судді Ратнікова В.М., Музичко С.Г.) та № 759/16175/25 (постанова від 04 березня 2026 року, колегія суддів: головуючий суддя Поливач Л.Д., судді Стрижеус А.М., Шкоріна О.І.) той самий суд сформулював протилежний правовий висновок, фактично визнавши достатньою підставою для застосування нового тарифу його економічну обґрунтованість та відповідність рішенням органів місцевого самоврядування, незважаючи на відсутність письмової зміни договору.
Таким чином, перед Верховним Судом було поставлено не питання про правильність визначення тарифу і не питання оцінки доказів. Предметом касаційного перегляду було фундаментальне питання права:
- чи допускається одностороння зміна істотної умови договору — ціни (тарифу) — без письмової додаткової угоди, якщо укладений між сторонами договір прямо передбачає, що така зміна можлива виключно за взаємною письмовою згодою сторін.
Інакше кажучи, касаційна скарга стосувалася співвідношення фундаментального принципу обов'язковості договору, закріпленого статтями 629 та 651 Цивільного кодексу України, із посиланням відповідача на економічну обґрунтованість тарифу.
Важливо, що питання економічної обґрунтованості тарифу взагалі не було самостійним предметом позову. Позовні вимоги були спрямовані виключно на захист права заявника від односторонньої зміни відповідачем договірної ціни всупереч прямо погодженому сторонами порядку внесення змін до договору.
Саме тому у касаційній скарзі заявник просив Верховний Суд сформувати єдиний правовий висновок щодо застосування статей 629, 632 та 651 Цивільного кодексу України, а не здійснювати повторну оцінку доказів чи перевіряти правильність економічних розрахунків відповідача.
Отже, касаційна скарга відповідала критеріям підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки стосувалася питання права, яке має фундаментальне значення для забезпечення єдності правозастосовної практики. Проте Верховний Суд, застосувавши зазначену норму процесуального закону, відмовив у відкритті касаційного провадження, не надавши відповіді на поставлене фундаментальне питання права та не усунувши існуючу правову невизначеність.
Примітка: суб’єкт права на конституційну скаргу може навести додаткові пояснення та/або заявити клопотання щодо предмета конституційної скарги, які не вказав у попередніх розділах, а також зазначити відомості, що мають істотне значення для конституційної скарги.
РОЗДІЛ VIII. ВІДОМОСТІ ПРО ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ, НА ЯКІ ПОСИЛАЄТЬСЯ СУБ’ЄКТ ПРАВА НА КОНСТИТУЦІЙНУ СКАРГУ, ІЗ НАДАННЯМ ЇХ КОПІЙ. ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ І МАТЕРІАЛІВ, ЩО ДОДАЮТЬСЯ
ПІДПИСАНІ КВАЛІФІКОВАНИМ ЕЛЕКТРОННО-ЦИФРОВИМ ПІДПИСОМ (ЕЦП)
- КОНСТИТУЦІЙНА СКАРГА
- ОСТАТОЧНЕ СУДОВЕ РІШЕННЯ
759-16340-25_2026-07-03_1-9931-E326A608-2BDF-44A4-9CF4-1D6A38E351E7.zip
- КАСАЦІЙНА СКАРГА
16340.zip
- ПОСТАНОВА АПЕЛЯЦІЇ
759-16340-25_2026-06-29_1-4824-345fee88-ff5f-4ec8-9a0c-95b5611c407c.zip
- РІШЕННЯ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
759-16340-25_2025-10-21_1-2608-517907C0-C466-11F0-A0BC-3DDDE1A734CD.zip
Примітки:
1) суб’єкт права на конституційну скаргу повинен долучити до конституційної скарги копії всіх документів і матеріалів, на які він посилається в ній, зазначити відомості про ці документи і матеріали в цьому розділі;
2) якщо неможливо долучити якісь матеріали, автор клопотання має зазначити їх у цьому розділі і коротко вказати причини, через які не може їх долучити.
Зверніть увагу: копія остаточного судового рішення у справі суб’єкта права на конституційну скаргу має бути засвідчена в установленому порядку судом, що його ухвалив.
Наперед вдячний Вам, Вашим співробітникам!
Благослови Україну і помилуй Господи!
Слава Богу! Слава Україні/Народу! Слава ЗСУ!
Підпис суб’єкта права на конституційну скаргу (для фізичної особи): ВАДИМ ХАБІБУЛЛІН |
Зверніть увагу:
1) конституційну скаргу фізичної особи підписує така особа навіть у випадку, якщо конституційну скаргу подала до Конституційного Суду України її уповноважена особа;
2) якщо суб’єктом права на конституційну скаргу є дієздатна фізична особа, яка за станом здоров’я або фізичною вадою не в змозі особисто підписати конституційну скаргу, її підписує уповноважена в установленому законом порядку особа, що діє від її імені;
3) конституційну скаргу юридичної особи підписує уповноважена на це особа, повноваження якої має бути підтверджено установчими документами цієї юридичної особи та актом про призначення (обрання) на посаду уповноваженої особи.
РОЗДІЛ X. ДАТА ПІДПИСАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СКАРГИ
→ 19.07.2026 року
Для Вашої зручності Конституційну скаргу та додатки до неї з кваліфікованим електронно-цифровим підписом (ЕЦП) можна також СКАЧАТИ за відкритим посиланням з google-папки:
Легітимність подання конституційної скарги засобами електронного зв’язку
Конституційна скарга подається офіційними засобами електронного зв’язку відповідно до абзацу шостого пункту 7 Рекомендацій щодо внесення до Конституційного Суду України конституційних скарг (https://ccu.gov.ua/publikaciya/rekomendaciyi-dlya-fizychnyh-ta-yurydychnyh-osib-shchodo-vnesennya-do-konstytuciynogo).
Скарга надсилається з офіційної електронної пошти суб’єкта права на конституційну скаргу — Хабібулліна Вадима Монев’яровича (1975istina1975@gmail.com) — на офіційну електронну адресу Конституційного Суду України (inbox@ccu.gov.ua) із застосуванням кваліфікованого електронного підпису (КЕП).
Згідно з Рекомендаціями Конституційного Суду України: «Конституційний Суд допускає надсилання конституційної скарги засобами електронного зв’язку на офіційну електронну адресу, підписаної кваліфікованим електронним підписом. У такому разі має бути додано остаточне судове рішення з електронними підписами суддів.»
Таким чином, подання скарги електронною поштою у цьому випадку відповідає встановленим вимогам Конституційного Суду України. Крім того, легітимність такого подання підтверджується: Оглядом практики Суду Справедливості Європейського Союзу (CJEU) (http://surl.li/mkelaq, стор. 51–54), де зазначено допустимість подання заяв електронною поштою та обов’язок їх реєстрації і розгляду органами влади; Пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №55, якою затверджено Типову інструкцію з документування управлінської інформації в електронній формі. Згідно з нею:
Офіційна електронна адреса є повноцінним засобом комунікації з органами державної влади, а документи з КЕП мають юридичну силу паперових документів.
Отже, подання конституційної скарги електронною поштою із кваліфікованим електронним підписом та доданням електронних копій судових рішень відповідає вимогам національного законодавства, Рекомендацій Конституційного Суду України, практики Верховного Суду та міжнародних стандартів.
Коментарі
Дописати коментар