Чи розгляне Конституційний «публічний інтерес»

Чи розгляне Конституційний «публічний інтерес»

Правозахисник Хабібуллін подав конституційну скаргу: питання контролю за суб’єктами владних повноважень виходить на рівень Конституційного Суду

21 серпня 2025 року правозахисник Вадим Хабібуллін офіційно звернувся до Конституційного Суду України з конституційною скаргою щодо перевірки на відповідність Конституції п. 5 ч. 1 ст. 5 Кодексу адмінсудочинства України.

Йдеться про норму, яка формально дозволяє суду встановлювати відсутність повноважень у органів (в тому числі органів адвокатського самоврядування), але на практиці виявилося — тільки якщо громадянин доведе «індивідуально виражене» порушення своїх прав. 

Це, на думку Хабібулліна, робить ілюзорним сам механізм публічного контролю за владою, адже позбавляє народ — носія суверенітету — права ставити під сумнів легітимність органів, які фактично втратили свої повноваження і діють з простроченим мандатом, такі як наприклад Рада адвокатів України, КДКА та Ради регіонів, що фактично означає узурпацію представницьких функцій. 

Рішення цих органів після 2022 року приймаються без законних повноважень - тож під сумнів потрапляють дисциплінарні рішення, кваліфікаційні допуски та доступ до адвокатської професії і видача тисяч свідоцтв адвокатів. Це призведе до масштабної кризи довіри – і серед адвокатів, і серед суспільства.

Справу Хабібулліна №260/2748/25 розглядали всі інстанції: Закарпатський окружний адмінсуд відмовив у позові, Восьмий апеляційний суд підтвердив це рішення, а Верховний Суд остаточно закрив шлях до перегляду. 

Таким чином, національні засоби захисту вичерпані, і тепер слово — за Конституційним Судом бо Хабібуллін наголошує: оспорюваний припис суперечить статтям 3, 5, 8, 19, 24, 55, 64 та 124 Конституції. 

Таким чином, на конституційному рівні поставлено питання: чи має народ реальний інструмент контролю за легітимністю владних та самоврядних органів, чи ця можливість заблокована вузьким формальним тлумаченням КАС.

Наслідки узурпації завжди однакові – криза довіри та перезавантаження. 

Бо як завжди надихає правозахисник Хабібуллін: і далі буде з Божою милістю.

+++резюме конституційної скарги+++

+ХАБІБУЛЛІН 6/9 KHABIBULLIN+

21.08.2025 року 

№ 21.08-КСУ-п5ч1ст5КАС-260/2748/25-немеш-ізовітова 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ХАБІБУЛЛІН ВАДИМ 

 

КОНСТИТУЦІЙНА СКАРГА
щодо відповідності Конституції України (конституційності)
п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України

Суб’єкт права на конституційну скаргу — Хабібуллін Вадим Монев’ярович — звертається до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити (jura novit curia) на відповідність Конституції України (конституційність) положення пункту 5 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (Кодекс України; Закон від 06.07.2005 №2747-IV, далі — КАС України), яким передбачено один зі способів судового захисту — публічний контроль легітимності органу — «встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень», у тій мірі, в якій його застосування залежить від доведення «індивідуально вираженого» порушення прав особи та не забезпечує можливості звернення до суду для встановлення відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень з мотивів захисту публічного інтересу (легітимності владного органу), оскільки у системному зв’язку з першою фразою ч. 1 ст. 5 КАС цей спосіб виявляється недоступним для реалізації публічного інтересу, якщо особа не доведе індивідуалізованого порушення прав. Заявник просить визнати пункт 5 частини першої статті 5 КАС України неконституційним у тій частині, в якій у системному зв’язку із загальною умовою звернення до адміністративного суду, сформульованою на початку частини першої статті 5 КАС України («…якщо вважає, що рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень порушують його права, свободи або інтереси»), припис пункту 5 частини першої статті 5 КАС України породжує правову невизначеність і допускає таке правозастосування, за якого громадяни позбавляються можливості домогтися судового встановлення відсутності компетенції (повноважень) у органів, що фактично втратили свої повноваження, якщо вони не доведуть «індивідуально вираженого» порушення. 

Саме таке тлумачення і застосування норми було вирішальним у справі заявника №260/2748/25 щодо встановлення відсутності з 2022 року компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень - Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, третя особа - Національна асоціація адвокатів України в особі Ради адвокатів України. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у позові відмовлено, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2025 рішення залишено без змін, а ухвалою Верховного Суду від 20.08.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження, що остаточно закріпило зазначену правозастосовну позицію.

На думку заявника, у наведеному аспекті припис пункту 5 частини першої статті 5 КАС України не відповідає Конституції України, зокрема статтям 3, 5, 8, 19, 24, 55, 64, 124, оскільки:

1. Робить ілюзорним судовий контроль за дотриманням меж публічної компетенції, дозволяючи органам, які втратили повноваження, продовжувати діяльність без можливості її оскарження в судовому порядку (статті 8, 19, 55, 124).

2. Звужує зміст і обсяг права на судовий захист та ефективний засіб юридичного захисту поза умовами, передбаченими статтею 64 Конституції (статті 55, 64).

3. Позбавляє народ — носія суверенітету — дієвих інструментів контролю за здійсненням влади, фактично допускаючи підміну закону внутрішніми актами самоврядних органів, що суперечить принципу народного суверенітету (стаття 5).

4. Створює невиправдану нерівність у доступі до суду між особами, які звертаються для захисту публічного інтересу (наприклад, припинення діяльності органу, що діє без повноважень), та тими, хто може довести «індивідуалізоване» порушення (стаття 24).

5. Порушує принцип верховенства права та юридичної визначеності, оскільки залишає можливість свавільного тлумачення судом умов допустимості звернення, що несумісно з обов’язком держави забезпечити реальність і дієвість судового захисту (статті 3, 8).

Таким чином, заявник доводить прямий зв’язок між оспорюваним приписом пункту 5 частини першої статті 5 КАС України та гарантованими Конституцією України правами, а також те, що саме застосування цього припису в остаточному судовому рішенні у його справі призвело до фактичного позбавлення права на судовий захист і контролю за законністю діяльності суб’єктів владних повноважень.