Пояснення у справі 320/19854/25 проти НААУ РАУ

Пояснення у справі 320/19854/25 проти НААУ РАУ

ХАБІБУЛЛІН: ЧИ МОЖЕ ОРГАН ДІЯТИ БЕЗ ПОВНОВАЖЕНЬ?

У Шостому апеляційному адмінсуді 17 вересня 2025 розглядатиметься резонансна справа № 320/19854/25, яка може стати прецедентом не тільки для адвокатури, а для всієї України. 

Позивач — правозахисник Вадим Хабібуллін — оскаржує легітимність діяльності Ради адвокатів України після закінчення строку її повноважень. 

Суть спору — чи може орган сам собі «продовжувати» повноваження внутрішнім рішенням, коли закон встановлює чіткий п’ятирічний строк.

Предмет позову виходить далеко за межі корпоративних конфліктів в адвокатурі. Йдеться про фундаментальні принципи: верховенство права, юридичну визначеність і право громадян на публічний контроль. 

Якщо суд не підтримає правозахисника Хабібулліна та підтвердить «самопродовження» повноважень РАУ, це відкриє небезпечний прецедент: будь-який орган у країні зможе ігнорувати закон і діяти безстроково.

Хабібуллін наголошує: справа має суспільний вимір, адже стосується не лише адвокатів, а й мільйонів громадян, які потребують доступу до правосуддя. 

Рішення апеляційного суду визначить, чи визнає правова система України внутрішній акт вищим за Конституцію та закон.

Особливої ваги додає відсутність правової позиції Верховного Суду з цього питання. Саме тому апеляційний суд фактично формуватиме стандарт: чи має громадянин право звертатися до суду за встановленням відсутності повноважень органу, який перевищив свій мандат.

Ця справа — тест на зрілість українського правосуддя. 

Від того, чи поставить суд закон вище внутрішніх рішень самоврядних «промедведчуківських-пропортновських» структур, залежить не лише довіра до адвокатури, а й майбутнє верховенства права в Україні.

Але, як завжди надихає Хабібуллін: і далі буде з Божою милістю! 

06.09 - 320/19854/25 ПОЯСНЕННЯ 134 арк https://surli.cc/tkxokd 

20.04 - 38488439 НААУ РАУ ПОЗОВ 94 арк https://surl.li/amiipx 

+++ ПОВНИЙ ТЕКСТ ДОДАТКОВИХ ПОЯСНЕНЬ+++ 

+ ХАБІБУЛЛІН 6/9 KHABIBULLIN + 

06.09.2025 року № 06.09 - 320/19854/25 - ПОЯСНЕННЯ

до Шостого апеляційного адміністративного суду 

Справа № 320/19854/25 (Пр. № А/855/11924/25)

(по справі призначено слухання на 17.09.2025)

+++ДОДАТКОВІ ПОЯСНЕННЯ+++

Позивач (ЄСІТС): 

ХАБІБУЛЛІН ВАДИМ 

672096660 / 1975istina1975@gmail.com 

Відповідач (ЄСІТС - 38488439):  

Національна асоціація адвокатів України (НААУ) 

в особі РАДИ АДВОКАТІВ УКРАЇНИ (РАУ) 

ЄДРПОУ: 38488439 / 443927371 / info@unba.org.ua 

04070, Київ, вул. Борисоглібська, 3, 5-й пов. 

https://unba.org.ua / https://opendatabot.ua/c/38488439 

ШАНОВНИЙ СУД АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, 

Ваша честь головуючий, Колегія, Відповідач!

Вступ

Дана справа стосується не лише мого особистого захисту, а й фундаментального питання легітимності діяльності Ради адвокатів України після завершення строку її повноважень, оскільки орган фактично «продовжив» власні повноваження незаконним, неконституційним рішенням РАУ № 69 від 21.09.2020, яке виходить за межі закону і створює небезпечний прецедент для всієї системи публічного управління.

Звернення до суду обумовлене не внутрішніми чи корпоративними конфліктами в адвокатурі, а захистом в тому числі публічного інтересу. 

Відсутність у РАУ повноважень прямо підпадає під підстави, визначені п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України, і тому суд має надати цьому належну правову оцінку.

Важливість цієї справи виходить за межі індивідуального спору: вона стосується принципу верховенства права, легітимності органів адвокатського самоврядування та довіри громадян до суду. 

Саме від позиції апеляційного суду залежатиме, чи буде утверджено стандарт, за яким жоден орган не може діяти без належних повноважень.

1. Загальні підстави подання додаткових пояснень

Ці додаткові пояснення подаються мною, позивачем, не як повторення чи уточнення апеляційної скарги, а як важлива складова захисту моїх прав та інтересів, а також реалізації публічного інтересу, про що прямо йдеться у нормах КАС України.

Я наполягаю на тому, що ця справа:

• стосується питань права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної судової практики у сфері застосування п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України;

• має значний суспільний інтерес, оскільки йдеться про легітимність органів адвокатського самоврядування після закінчення строку їхніх повноважень;

• має виняткове значення для мене особисто, адже від результатів розгляду залежить можливість кожного громадянина України, в тому числі й мене, здійснювати контроль за органами, які втратили повноваження, і відстоювати принцип верховенства права.

З огляду на викладене, мої додаткові пояснення мають на меті звернути увагу суду на те, що небезпека у цій справі полягає у відсутності в тому числі висновку Верховного Суду з відповідних правовідносин. Ця відсутність породжує ризик створення прецеденту, за яким:

1. громадянин України буде фактично позбавлений права реалізувати публічний інтерес через суд;

2. внутрішні акти Ради адвокатів України (зокрема незаконне, неконституційне рішення № 69 від 21.09.2020 року) будуть застосовуватися судами замість Конституції та закону, що прямо суперечить практиці Верховного Суду та Великої Палати ВС;

3. діяльність органів, які втратили повноваження, буде узаконена судом, що призведе до підриву довіри суспільства до правової системи.

Таким чином, подання мною додаткових пояснень обґрунтоване необхідністю:

• продемонструвати апеляційному суду, що спір не є приватним, а має в тому числі публічно-правовий характер;

• убезпечити суд від хибного сприйняття предмета спору як дисциплінарного чи корпоративного;

• наголосити, що у разі залишення в силі рішення суду першої інстанції буде створено небезпечну правову позицію, яка суперечить як Конституції України, так і міжнародним стандартам.

2. Предмет і сутність спору

Предмет даного спору чітко і однозначно визначений у моєму позові та апеляційній скарзі:

• він не стосується дисциплінарних питань;

• він не зводиться до корпоративних внутрішніх процесів адвокатури;

• він полягає у перевірці легітимності діяльності органу адвокатського самоврядування після закінчення встановленого законом строку його повноважень.

Суть спору полягає у застосуванні п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України, яким прямо передбачено право особи звернутися до суду у разі відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.

Я звернувся до суду саме з цієї підстави, оскільки:

• законодавство (в тому числі Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») чітко встановлює, що строк повноважень Ради адвокатів України та інших органів адвокатського самоврядування обмежений п’ятьма роками;

• після закінчення цього строку у 2022 році такі органи фактично втратили повноваження, що визнається і на рівні науковців, і у висновках Верховної Ради (додається) і в рішеннях ЄСПЛ (додається);

• внутрішні акти Ради адвокатів України, зокрема рішення РАУ № 69 від 21.09.2020, яким орган сам собі «продовжив» строк повноважень, не можуть підміняти Конституцію та закон і не можуть застосовуватися судами як правова підстава.

Ключове питання спору — чи можуть громадяни України через суд реалізовувати право на публічний контроль за діяльністю органів, які вийшли за межі наданих законом повноважень.

Тут важливо підкреслити, що у подібних справах громадянину не потрібно доводити індивідуальне порушення його приватного права, адже йдеться в тому числі про суспільний інтерес та реалізацію положення ст. 5 Конституції України, де чітко зазначено, що влада належить народові.

Таким чином, сутність спору полягає у вирішенні трьох ключових питань:

1. Чи може громадянин у порядку п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України вимагати від суду встановлення відсутності повноважень у органу, строк яких закінчився?

2. Чи мають суди право застосовувати внутрішнє рішення Ради адвокатів України № 69 від 21.09.2020 як підставу для легітимації органу, строк повноважень якого закінчився?

3. Чи повинен суд першої інстанції був врахувати публічний інтерес справи, а не зводити її до дисциплінарного або корпоративного спору?

Саме в цьому і полягає фундаментальність даної справи: від її результатів залежить можливість кожного громадянина України здійснювати контроль за органами, які діють у сфері адвокатури та безпосередньо впливають на доступ до правосуддя.

3. Значення справи для суспільного інтересу

Дана справа має не лише приватне, але й виразне публічне значення, яке виходить далеко за межі інтересів одного позивача.

3.1. Вплив на легітимність органів адвокатського самоврядування

Органи адвокатського самоврядування виконують ключові функції:

• ухвалюють рішення щодо доступу до професії адвоката;

• здійснюють дисциплінарну владу над адвокатами;

• впливають на організацію адвокатської діяльності та, відповідно, на реалізацію права кожного громадянина на справедливий суд.

Тому питання легітимності цих органів не є суто внутрішнім чи корпоративним, а має суспільне значення, адже від цього залежить якість та законність функціонування всієї системи адвокатури в Україні - системи правосуддя.

3.2. Ризики функціонування органів без повноважень

Якщо суд визнає допустимим існування органів після закінчення строку їхніх повноважень, це означатиме:

• що будь-який орган може діяти без обмеження строком;

• що внутрішнім рішенням можна підміняти Конституцію, закон і продовжувати власні повноваження;

• що правова держава фактично буде підмінена «правом сильного», коли органи самі собі визначають строки і підстави існування.

Це становить пряму загрозу правопорядку і верховенству права.

3.3. Масовість та масштабність наслідків

Йдеться не лише про права одного позивача.

Рішення суду з цього питання:

• прямо вплине на права тисяч адвокатів;

• зачепить права сотень тисяч громадян, які є клієнтами адвокатів, адже будь-яке дисциплінарне чи інше рішення органів без повноважень може позначитися на доступі до правової допомоги;

• може створити практику, коли суди визнаватимуть легітимними будь-які органи, що діють без визначених законом повноважень.

3.4. Прямий суспільний інтерес

Позивач діє не лише у власних інтересах, але й реалізує публічний інтерес громадянина України, який відповідно до ст. 5 Конституції має право контролювати діяльність органів влади та органів, що здійснюють публічно-владні функції.

Таким чином, справа має виняткове суспільне значення:

• вона визначає межі самоврядності адвокатури;

• вона перевіряє здатність суду забезпечити верховенство права над внутрішніми актами;

• вона формує практику контролю громадян за органами, які втратили свої повноваження.

3.5. Потенційна шкода від залишення рішення в силі

Якщо апеляційний суд залишить рішення першої інстанції без змін, це призведе до:

• узаконення діяльності органів адвокатури без належних повноважень;

• дискредитації адвокатури як незалежного інституту громадянського суспільства;

• підриву довіри суспільства до судової влади, яка замість захисту закону фактично визнає «право органів діяти всупереч закону».

Це доводить, що справа виходить за рамки приватного інтересу та має пряме значення для всього суспільства.

4. Порушення судом першої інстанції

Суд першої інстанції при ухваленні рішення допустив низку суттєвих і системних порушень як норм процесуального, так і норм матеріального права. Ці порушення є настільки істотними, що вони вплинули на правильність вирішення справи по суті та потребують виправлення в апеляційному порядку.

4.1. Викривлення предмета спору

Суд першої інстанції фактично підмінив суть мого позову.

• Замість того, щоб розглядати справу як спір щодо наявності або відсутності повноважень суб’єкта владних повноважень (що прямо передбачено п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України), суд розглядав її ніби як дисциплінарний або корпоративний спір у межах адвокатури.

• Такий підхід викривив справжній предмет спору й дозволив суду ухилитися від аналізу питання легітимності діяльності Ради адвокатів України після закінчення строку її повноважень.

Це є процесуальною помилкою, оскільки суд не має права змінювати предмет позову чи виходити за його межі.

4.2. Неправильне застосування ст. 5 КАС України

Суд першої інстанції неправомірно вимагав від мене доведення конкретного індивідуального порушення мого приватного права.

• Однак мій позов подано саме на підставі п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України, який дає право звертатися до суду у випадках відсутності повноважень суб’єкта владних повноважень.

• Ця норма прямо передбачає можливість реалізації публічного інтересу, а не лише індивідуального.

• Отже, вимога суду довести мої «особисті втрати чи шкоду» є неправильною і такою, що суперечить закону.

Таким чином, суд фактично звузив сферу дії п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України, чого він робити не мав права.

4.3. Ігнорування закону та некритичне застосування рішення РАУ № 69

Суд першої інстанції, вирішуючи справу, послався на рішення Ради адвокатів України № 69, яким орган сам собі «продовжив» строк повноважень.

• Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює чіткий і вичерпний строк повноважень органів адвокатського самоврядування — 5 років.

• Жоден закон не містить норми, яка дозволяла би органам самостійно подовжувати свої повноваження внутрішнім актом.

• Таким чином, рішення РАУ № 69 суперечить Конституції, закону та не може застосовуватися судами як правова підстава.

Натомість суд першої інстанції:

• не застосував пряму норму закону,

• фактично визнав чинним і таким, що породжує правові наслідки, акт - рішення РАУ № 69, який суперечить закону,

• фактично підмінив верховенство права верховенством внутрішнього акту самоврядного органу.

Це є грубим порушенням принципу верховенства права та юридичної визначеності.

4.4. Порушення правових позицій Верховного Суду

Верховний Суд та Велика Палата неодноразово наголошували:

• суд не має права застосовувати підзаконні чи внутрішні акти, якщо вони суперечать закону або Конституції, навіть якщо формально залишаються чинними;

• пріоритет мають норми Конституції та закону, а не рішення внутрішніх органів.

Суд першої інстанції ігнорує ці правові позиції та робить протилежне — фактично визнає акт РАУ № 69 таким, що підлягає застосуванню.

4.5. Ігнорування публічного інтересу

Я звертався до суду не лише як приватна особа, а й як громадянин України, який реалізує своє право на здійснення контролю за органами, що діють у сфері публічно-владних повноважень.

• Суд першої інстанції повністю проігнорував цей аспект, звівши справу лише до індивідуальних прав.

• Це призвело до того, що суд фактично позбавив мене можливості реалізувати конституційне право на захист публічного інтересу, закріплене в ст. 5 Конституції України.

Таким чином, суд першої інстанції:

• викривив предмет спору;

• неправильно застосував ст. 5 КАС України;

• безпідставно легітимізує внутрішній акт РАУ № 69, що суперечить закону;

• відступив від практики Верховного Суду;

• проігнорував публічний інтерес справи.

Ці порушення є підставою для скасування рішення суду першої інстанції як незаконного та необґрунтованого.

5. Відсутність висновку Верховного Суду

Однією з ключових підстав для скасування рішення суду першої інстанції є те, що у цій категорії справ навіть відсутній висновок Верховного Суду щодо правильного застосування норм права, які мають вирішальне значення.

5.1. Норми права, що потребують офіційного тлумачення

Спір у цій справі безпосередньо стосується застосування:

• п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України, який регламентує право на звернення до суду у випадку відсутності повноважень суб’єкта владних повноважень;

• положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що визначають строк повноважень органів адвокатського самоврядування (5 років) та порядок формування таких органів;

• принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України), юридичної визначеності та заборони свавільного подовження повноважень будь-яким органом без законних підстав.

Ці норми у своїй сукупності породжують питання:

• чи може сам орган адвокатського самоврядування подовжувати строк своїх повноважень внутрішнім актом (рішенням РАУ № 69 від 21.09.2020)?

• чи має право особа звертатися до суду виключно для підтвердження відсутності повноважень такого органу, навіть без доведення індивідуального порушення?

На обидва ці питання Верховний Суд ще не надавав висновку.

5.2. Значення відсутності висновку для єдності судової практики

• Суд першої інстанції фактично вирішив справу на власний розсуд, не маючи орієнтиру у вигляді усталеної практики Верховного Суду.

• Це створює ризик неоднакового застосування права судами різних інстанцій.

• Відсутність висновку Верховного Суду прямо вимагає від апеляційного суду врахувати новизну та унікальність цієї справи, а також сформувати правову позицію, яка забезпечить однакове застосування норм.

5.3. Конституційний та суспільний вимір

Питання, порушене у справі, стосується не лише приватного спору, а й фундаментальних засад організації адвокатури як інституту громадянського суспільства.

• Відсутність висновку Верховного Суду призводить до правової невизначеності для всієї адвокатської спільноти.

• Фактичне визнання судами повноважень органів, що самі собі «подовжили мандат», може створити небезпечний прецедент узурпації влади у самоврядних органах.

• Це прямо зачіпає принципи демократії та верховенства права, закріплені у ст. 5 і ст. 8 Конституції України.

5.4. Обов’язок судів забезпечити розвиток права

• Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», суди зобов’язані забезпечувати узгоджене застосування норм права у світлі практики ЄСПЛ.

• А ЄСПЛ неодноразово наголошував, що відсутність правової визначеності є порушенням ст. 6 Конвенції.

• Саме тому у ситуації, коли Верховний Суд ще не сформував правову позицію, апеляційний суд має не тільки право, а й обов’язок закласти основу для її формування.

Таким чином:

• Верховний Суд не надавав висновку з ключових питань цієї справи (застосування п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС та законності подовження повноважень РАУ);

• це створює ризик правової невизначеності та неоднакового застосування норм права;

• апеляційний суд зобов’язаний усунути ці ризики, заклавши підґрунтя для формування єдиної правозастосовної практики.

6. Порушення права на справедливий суд

Одним із фундаментальних аспектів цієї справи є те, що суд першої інстанції допустив порушення мого права на справедливий судовий розгляд, яке гарантоване як Конституцією України, так і міжнародними зобов’язаннями держави.

6.1. Конституційні гарантії

• Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

• Стаття 129 Конституції України визначає засади судочинства, серед яких: змагальність сторін, рівність учасників процесу, обов’язковість рішень суду, гласність та повне і всебічне з’ясування обставин справи.

Суд першої інстанції у моїй справі проігнорував ці конституційні принципи, фактично звівши розгляд лише до формального підтвердження позиції відповідача, не забезпечивши належного балансу між сторонами.

6.2. Міжнародні стандарти

• Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом.

• Європейський суд з прав людини у численних рішеннях наголошує, що справедливий судовий розгляд означає не лише формальну можливість бути почутим, а й обов’язок суду належно розглянути та мотивувати всі суттєві аргументи сторони.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки моїм аргументам про відсутність повноважень у Ради адвокатів України після закінчення строку її діяльності, що становить порушення принципу рівності сторін та права бути почутим.

6.3. Ігнорування обов’язку мотивувати рішення

• Суд обмежився загальними формулюваннями, не спростувавши по суті ключові аргументи позову.

• Не було надано відповіді на питання: яким чином Рада адвокатів України може законно продовжувати свої повноваження внутрішнім актом, якщо закон такої можливості не передбачає.

• Відсутність належного мотивування рішення прямо суперечить усталеній практиці ЄСПЛ, яка розглядає таку ситуацію як порушення ст. 6 Конвенції.

6.4. Порушення принципу юридичної визначеності

• Визнання чинним рішення РАУ № 69, яке суперечить закону і Конституції, створює стан правової невизначеності для мене та інших адвокатів.

• Юридична невизначеність є несумісною з принципом верховенства права, закріпленим у ст. 8 Конституції України.

• ЄСПЛ неодноразово зазначав, що держава зобов’язана гарантувати передбачуваність правозастосування. Суд першої інстанції цього обов’язку не виконав.

6.5. Наслідки порушення

Унаслідок дій суду першої інстанції я був фактично позбавлений:

• права на повне та ефективне з’ясування всіх обставин справи;

• права на змагальність і рівність сторін у процесі;

• права на належне мотивоване судове рішення;

• права на правову визначеність.

Ці порушення в комплексі свідчать про істотне відхилення суду першої інстанції від стандартів справедливого судового розгляду, що є підставою для скасування його рішення.

7. Висновок і прохальна частина

7.1. Узагальнення порушень

З урахуванням викладеного, очевидно, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, оскільки:

• суд викривив предмет спору та неправильно кваліфікував мій позов (розділ 4.1);

• суд неправильно застосував ст. 5 КАС України, вимагаючи доведення індивідуального порушення замість оцінки відсутності повноважень у суб’єкта владних повноважень (розділ 4.2);

• суд безпідставно легітимізував рішення РАУ № 69, яке суперечить закону і Конституції та не може породжувати правових наслідків (розділ 4.3);

• суд фактично відступив від правових позицій Верховного Суду щодо пріоритету Конституції, закону над підзаконними актами (розділ 4.4);

• суд проігнорував публічний інтерес, звівши справу лише до індивідуальних прав (розділ 4.5);

• при цьому у цій категорії спорів відсутній висновок Верховного Суду, що створює ризик неоднакової практики та потребує втручання апеляційної інстанції (розділ 5);

• суд першої інстанції допустив порушення права на справедливий суд, не забезпечивши належного мотивування та юридичної визначеності (розділ 6).

У сукупності ці порушення є істотними, оскільки вони вплинули на правильність вирішення справи по суті та позбавили мене можливості реалізувати гарантоване Конституцією право на судовий захист.

7.2. Правові наслідки для адвокатури та суспільства

Важливо підкреслити, що ця справа має не лише індивідуальне значення, а й суспільний вимір, адже стосується легітимності діяльності Ради адвокатів України.

• Якщо судове рішення першої інстанції залишиться чинним, це фактично означатиме визнання можливості органів адвокатського самоврядування самостійно подовжувати строк своїх повноважень без належної правової основи.

• Такий підхід створює небезпечний прецедент узурпації влади у самоврядних інституціях, що суперечить принципам демократії та верховенства права.

• Наслідком стане підрив довіри як до адвокатури, так і до правової системи в цілому.

Отже, апеляційний суд зобов’язаний усунути ці порушення, відновити законність і захистити як мої права, так і публічний інтерес.

7.3. Прохальна частина

Отже, на підставі викладеного, керуючись ст. 5, ст. 8, ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 2, ст. 5, ст. 308, ст. 309 КАС України, з урахуванням принципу «JURA NOVIT CURIA» (суд знає право), а також необхідності надання належної правової оцінки всім доводам та аргументам і зазначення мотивів прийняття або відхилення,–

ПРОШУ:

1. Приєднати до справи та прийняти до уваги ці додаткові пояснення та апеляційну скаргу задовольнити з урахуванням позову та додаткових пояснень.

2. Рішення суду першої інстанції – скасувати як незаконне та необґрунтоване та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю та визнати відсутність повноважень у Ради адвокатів України після завершення строку її діяльності, встановленого законом.

3. Надати належну правової оцінку всім викладеним доводам та аргументам, і зазначити в судовому рішенні мотиви прийняття або відхилення наведених аргументів з урахуванням: 

3.1. Висновку Дослідницької служби Верховної Ради України (https://surl.lu/jrzfjn), яким підтверджено, що строк повноважень органів адвокатського самоврядування становить 5 років і не підлягає продовженню. Після завершення цього строку орган втрачає повноваження, а його рішення є нікчемними.

3.2. Практики Верховного Суду та Великої палати ВС, якою не раз визнано, що рішення органу, який діє поза межами повноважень, не породжує правових наслідків навіть якщо воно формально чинне (Ухвала КЦС ВС від 07.08.2024 (справа №616/458/21, ЄДРСР №120973761); Постанови ВС від 12.03.2019 (№913/204/18), 10.03.2020 (№160/1088/19); Постанова ВП ВС від 09.06.2022 (№520/2098/19)

3.3. Практики ЄСПЛ (https://surli.cc/dzhgzj) у справі Afgan Mammadov v. Azerbaijan (Application no. 43327/14) якою ЄСПЛ наголосив: орган, що продовжує діяльність після закінчення строку своїх повноважень, є нелегітимним, а його рішення не відповідають принципу верховенства права.

3.4. Наукового висновку щодо неконституційності членства адвокатів в Україні в Національній асоціації адвокатів України - «щодо організаційно-правового статусу Національної асоціації адвокатів України та членства адвокатів в Україні в Національній асоціації адвокатів України (на виконання звернення судді Конституційного Суду України В.Кичуна у справі за конституційною скаргою В.Плескача щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 5 липня 2012 року № 5076-VI)»

ДОДАТОК: приєднано в е-Суд

Вдячний Вам та Вашим співробітникам! 

БОЖОЇ МИЛОСТІ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ! 

Благослови Україну і помилуй Господи! 

З повагою, Вадим Хабібуллін